Соціальний тиск і депресія в підлітковому віці

Хвилювання за дитину підліткового віку цілком природне. Важко не хвилюватись, коли її настрій, немов гойдалки, розгойдується день у день, ляскання дверима стає звичним повсякденним явищем і в загальну картину того, що відбувається, дуже ймовірно, може проникнути алкоголь.

Подобається нам чи ні, але це звичайні реалії для більшості підлітків. У такому випадку, яка ж поведінка буде служити приводом для занепокоєння?

Американський національний інститут психічного здоров'я (NIMH) перераховує такі ознаки депресивного стану:

• постійне почуття смутку/печалі, тривоги або відчуття "порожнечі";
• почуття безнадійності та/або песимізм;
• почуття провини, своєї марності та/або безпорадності;
• дратівливість, неспокій;
• утрата інтересу до діяльності або хобі, яке раніше приносило радість;
• стомлюваність і зниження енергетичного потенціалу;
• труднощі при концентрації уваги, запам'ятовуванні різних деталей і прийнятті рішень;
• безсоння, раннє ранкове пробудження або, навпаки, надмірно довгий сон;
• переїдання або втрата апетиту;
• думки про самогубство, спроби самогубства;
• різні постійні болі, у тому числі головні, судоми або проблеми із травленням, що не зникають навіть після лікування.

Більшість підлітків на регулярній основі відчувають деякі з цих симптомів. Згідно з NIMH, депресії підліткового віку часто комбінуються і з іншими розладами, такими як тривожність, агресивна поведінка, розлад харчової поведінки чи токсикоманія.

У кожної дитини нормальна поведінка має свої індивідуальні особливості. Те, що нормально для дітей старшого віку, швидше за все, ненормально для вашої молодшої дитини, й навпаки. Головне – це знати норму і вчасно помітити зміни.
Треба розуміти, що депресія може виникнути з ряду причин і у відповідь на будь-які фактори. Деякі підлітки відчувають труднощі при адаптації до типових змін і соціального тиску, які закономірно виникають у період переходу від дитинства до дорослого життя. Це залежить від конкретних обставин та особистісних особливостей підлітків. 

Фактори, що попереджають розвиток депресивних станів у підлітків, можуть включати в себе прикрощі та негаразди в ранньому віці, негативні переживання, що накопичилися сукупно, відсутність підтримки у школі або родині, а також депресії в батьків.Неблагополуччя молодих людей різко зростає до середини-кінця підліткового періоду, особливо в дівчаток.

Крім соціального тиску й гормональної перебудови, погана комунікабельність у поєднанні з похмурими думками можуть створювати додаткові труднощі при встановленні нормальних взаємин підлітків з однолітками та членами родини. Підлітки, з одного боку, прагнуть до автономії, але в той самий час намагаються вписатись у колектив – і керувати вирішенням цих завдань одночасно досить складно, намагаючись досягти успіху як в академічній, так і в соціальній конкурентній боротьбі.

Суть у тому, що діти піддаються тиску і своїх однолітків, і дорослих, від них вимагають рости швидше, ніж вони можуть це зробити. Чому? Карр-Грегг указує на такі провідні фактори, як раннє статеве дозрівання й сексуалізація, високий рівень розлучень батьків, зниження слідування традиціям і (релігійним) ритуалам, особливості спілкування з однолітками, буллінг (психологічне/фізичне переслідування одного із членів колективу, цькування) й роз'єднання в їх спільнотах.

"На моїх клієнтів чинить величезний тиск необхідність мати ідеальне тіло, бути дуже потрібним і затребуваним, уживати алкогольні напої, мати кілька сексуальних партнерів, а ще і змагатись в успішності у школі, а потім і в університеті", – каже Карр-Грегг.

Як же допомогти своєму підлітку?

• будьте експертом у питаннях життя вашої дитини, стежте за змінами в її поведінці;
• зробіть ваш дім безпечним місцем, щоб у ньому можна було спокійно поділитися своїми переживаннями та проблемами;
• визнавайте й вітайте переваги та сильні сторони вашого підлітка.

Іноді важко самому визначити, чи є поведінка підлітка чимось таким, що викликає занепокоєння. Якщо ви схвильовані психічним або емоційним здоров'ям вашого підлітка, вам краще порозмовляти про це з вашим сімейним лікарем.